Я готуюсь до уроку

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Я ГОТУЮСЬ ДО УРОКУ!

 

 

 

 Методичний порадник

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                             

Поради молодим педагогам

 

 

Порада перша

Стань таким, щоб до тебе тягнулися діти. Щоб досягти цього, тобі потрібно зайнятися своєрідним психолого-естетичним тренінгом. Подивитися на себе збоку, очима інших людей, зокрема тих, кому ти не імпонуєш, які тебе недолюблюють; визначте те, що, на їх погляд, є не привабливим у твоїй поведінці, зовнішності, і починай виправляти становище. Навіть гарне роби ще кращим.

Порада друга

Сформуй у собі здатність глибоко проникати в  душу людини, у внутрішній світ дітей. навчись бути пильним, тонко розуміти й швидко відчувати їхній психічний стан, постав себе на місце учня, перш ніж застосувати той чи інший прийом впливу.

Порада третя

Якщо ти зумів завоювати увагу школярів, прочитати їхню душу, ти зможеш впливати на них, переконувати, «заражати» позитивним.

Порада четверта

Тобі доведеться працювати і з дітьми, яких називають важкими. Це учні з деякими нервово-психічними відхиленнями, педагогічно занедбаними. З ними працювати надзвичайно важко й складно. Пам'ятай: яким би не був учень, його права потрібно поважати. Тобі доведеться «лікувати» таких дітей – морально, словом, вчинком, ділом, власним прикладом.

Виховуючи й навчаючи таких дітей, будь оптимістом, не втрачай віри в добро й успіх.

 

Бажаємо всім вам, шановні колеги, щасливої вчительської долі, нехай проростуть посіяні вами зерна любові в дитячих серцях і дадуть надійні сходи знань, мудрості й доброти.

 

 

 

УРОК - ОДНА З ОРГАНІЗАЦІЙНИХ ФОРМ  НАВЧАННЯ

 

Урок — це динамічна варіативна форма організації процесу цілеспрямованої взаємодії вчителя і учнів, яка включає зміст, форми, методи і засоби навчання. На уроці досягається логіко-психологічна завершеність пізна­вальної діяльності щодо визначення конкретного навчального завдання, реалізу­ються етапи процесу навчання: засвоєння нових знань, умінь їх удосконалення, застосування, перевірка.

 

Основні ознаки уроку

Основними ознаками уроку є: постійний склад учнів; точно встановлений час, який регламентований твердим розкладом; систематичне засвоєння знань, умінь, навичок, досвіду творчої діяльності і соціальних відносин, які забезпечуються керуючою роллю вчителя; поєднання фронтальних, групових та індивідуальних форм організації діяльності учнів, різноманітність методів навчання та учіння, наявність систематичного поточного контролю.

 

Що таке типологія уроку ?

Під типологією розуміють:

1.   Метод наукового пізнання, в основі якого лежить розчленування систем об'єктів і їх угрупування за допомогою узагальненої, ідеалізованої моделі або типу.

2.   Результат типологічного опису і зіставлення. Проблеми типології виникають в науках, які мають справу з вельми різнорідними за складом сукупностями об'єктів і вирішують завдання упорядкованого опису і пояснення цих сукупностей.

Уроки,  є складними педагогічними утвореннями, як і всі складні явища, можна поділити на типи за різними ознаками. Тому в сучасній дидактиці єдиної загальновизнаної типології (класифікації) уроків не існує. Різні автори типі­зують уроки за різними основами: організаційні форми навчання, дидактичні цілі, за   змішаною основою.

Найпоширенішою  в сучасній педагогічній теорії та практиці є класифікація уроків за основною дидактичною (навчальною) метою занять. За цією ознакою розрізняють такі типи уроків: 1) засвоєння нових знань; 2) формування (засвоєння) вмінь і навичок; 3) застосування знань, умінь і навичок; 4) узагальнення і систематизації знань; 5) перевірки знань, умінь і навичок; 6) комбінований.

Кожний тип  і вид уроку має свою структуру, вибір методів та методичних прийомів навчання.

Під поняттям структура (побудова) уроку розуміють, з яких елементів (етапів) складається урок, у якій  послідовності ці елементи входять до занять і як вони між собою пов'язані.

Урок засвоєння знань складається з таких основних макроелементів: сприймання й усвідомлення навчального матеріалу, осмислення й запам'ятовування, узагальнення й систематизація знань. Якщо пропустити хоч один із цих елементів, це відчутно позначиться на якості знань.

Крім основних макроетапів, кожний тип  уроку має ще й внутрішню будову,  мікрострукту. Вона визначається способами, або засобами, за допомогою яких досягається  часткова мета, забезпечується кожний етап уроку. Ця мікроструктура є мобільнішою і дає змогу гнучко використовувати всю структуру уроку.

Ефективність кожного заняття  визначається не так його макроструктурою, як  мікроструктурою, що може передбачити різні методи і прийоми навчально-пізнавальної діяльності учнів. Наприклад, етап приймання й усвідомлення учнями навчального матеріалу може відбуватися на основі лекцій вчителя, бесіди, демонстрування кінофільму, діафільму чи телевізійної передачі, самостійної роботи учнів з підручником, таблицями, роздавальним дидактичними матеріалами тощо. Учні  при цьому можуть писати конспект, тези, план викладу, складати таблиці, виконувати досліди тощо. Етап осмислення знань вимагає широкої мислительної діяльності – аналізу виучуваних  матеріалів або здобутих фактів, порівняння, узагальнення, розкриття причинно-наслідкових зв'язків, формулювання висновку.

 

Принципи навчання — це вихідні положення, що визначають різні аспекти навчання: зміст, методи, засоби та форми.

І. Принцип виховуючого навчання відображає закон єдності навчання

та виховання.

ІІ. Принцип розвиваючого навчання передбачає формування в учнів вміння міркувати логічно; оволодівати прийомами порівняння, узагальнення, абстрагування, класифікації, систематизації, аналізу, синтезу; навчити школярів доводити справедливість висунутого положення, аргументу­вати тезиси, виділяти головну думку, розрізняти вагомі та другорядні ознаки, робити висновки на підставі фактичного матеріалу.

ІІІ. Принцип науковості.

ІV.Принцип зв'язку теорії з практикою, навчання з життям.

V. Принцип наочності — передбачає використання наочних посібни­ків:

а) натуральних — природних явищ, предметів або їх імітацію;

б) образотворчих — картинних , таблиць, ТЗН;

в) схематичних та символічних засобів наочності (схеми, карти, графіки).

VI.  Принцип доступності.

VII. Принцип системності і послідовності

(системність — внутрішньопредметні та міжпредметні зв'язки; послідовність — від простого до складного).

VIII. Принцип самостійності та активності учнів у процесі навчання.

IX. Свідомість і міцність засвоєння знань, навичок, умінь; виділення головного, концентрація на ньому уваги учнів, його осмислення, ви вчення, повторення, узагальнення і систематизація.

X. Цілеспрямованість і мотивація

XI. Індивідуальний підхід до учнів.XII. Оптимізація навчального процесу як вибір найоптимальнішого варіанту навчання, що забезпечить максимально можливу ефективність розв'язання завдань навчання, виховання та розвитку.

  

Засоби навчання:

•   усний виклад;

•   бесіда;

•   спостереження;   '

•   лабораторні досліди;

•   проблемний виклад;

•   підручники, самостійна робота з підручником;

•   моделі: фізичні (предметні) макети, глобуси; графічні (схеми, креслення, графіки); знакові і логічно-математичні (формули, рівняння)

•   наочне приладдя: натуральні предмети і явища (об'єкти природне і соціального оточення, колекції); препаровані і консервовані предмети (опудала звірів, гербарії рослин, заспиртовані істоти); плоскі реальні зображення природи і суспільних процесів (картини, ілюстрації); об'ємні реальні зображення (муляжі, моделі, макети); абстраговані зображення (схеми, карти, графіки).

Окрема група наочності:

•   аудіовізуальні засоби:

·              ТЗН, які включають: дидактичну техніку (кінопроектори, діапроектори телевізори, відеомагнітофони); аудіовізуальні засоби: екранні посібники статистичної проекції (діафільми, діапозитиви), екранні посібники динамічної проекції (кінофільми, кінофрагменти, фоно- (грамзаписи магнітофонні записи), відеозаписи, радіо- і телевізійні передачі.

 

Методи навчання — це впорядковані системи прийомів педагогічної діяльності вчителя та навчально-пізнавальної діяльності учнів, що спрямовані на досягнення поставленої мети:

 1) Інформаційно-ілюстрований (повідомлення готової інформації вчи­телем, усвідомлення сприйняття та запам'ятовування її учнями).

2) Репродуктивний (учитель складає завдання на відтворення знань, уже усвідомлених учнями, способи діяльності за зразком і у варіативних ситуаціях, що легко пізнаються).

3) Проблемно-інформаційний (інформує учнів про проблему і шляхи її вирішення).

4) Частково-пошукові (учитель спонукає учнів до активної дослідниць­кої роботи шляхом постановки питання та його вирішення, коменто­ваних відповідей, зіставлень знань, отриманих у результаті колектив­ного пошуку).

5)Навчально-дослідницький (самостійний пошук знань і способів ді­яльності, необхідних для вирішення проблеми, творчого використан­ня).

 

Організація навчальної діяльності

1. Форми організації навчального процесу:

·              фронтальна

·              групова

·              індивідуальна

2. Типи уроків:

·  урок подачі нового матеріалу

·  урок закріплення знань, навичок, умінь

·  урок перевірки знань, навичок та умінь

·  комбінований

3. Компоненти навчальної діяльності:

мотивація навчання

·  реалізація запланованого матеріалу

·  логічність і послідовність викладу

·  оптимальність структури уроку

·  раціональність використання методів, принципів, засобів навчання

·  мовна культура учнів, учителя

·  результативність уроку

·  дисципліна учнів

4.  Зовнішня організація уроку:

·  своєчасний початок і кінець уроку

·  раціональна організація робочого місця учня, вчителя

·  своєчасність записів у щоденник домашнього завдання

·  своєчасність виставлення оцінок у журнал, щоденник

5. Дотримання санітарно-гігієнічних норм:

•   стан класу підлоги, парт, дошки, вікон, стіл і ін.

•   естетичне оформлення

•   вологе прибирання

•   освітлення

•  температурний режим

•   провітрюваність класу

•   зовнішній вигляд учнів

•   емоційно-психологічний стан учителя, учня

6. Загальні методи навчання:

•   монологічний

•  демонстративний

•  діалогічний

•   евристичний

•   пошуковий

•   алгоритмічний

•   програмовий метод викладання:

•   інформаційно-повідомляючий

•   пояснювальний

•   стимулюючий

•   спонукаючий

•   інструктивний Методи роботи учнів:

•   виконавський

•   реконструктивний

•   частково-пошуковий

•   пошуковий

•   творчий

7. Засоби навчання:

•   об'єкти навколишнього середовища

•   таблиці

•   картки

•   ілюстрації

•   ТЗН

•   книги, підручники

•   записи на дошці

•   інше

8. Принципи навчання:

•   науковість

•  доступність

   наочність

•   проблемність

•   самостійність і активність учнів

•  систематичність і послідовність

    врахування індивідуальних особливостей учнів

•  диференціація

•   інтеграція

•  свідомість, стійкість засвоєння знань, умінь та навичок учнів

    зв'язок навчання з життям

•  єдність освітніх, розвиваючих, виховних функцій навчання

 

ВИМОГИ ДО СУЧАСНОГО УРОКУ

 

І. Дидактичні вимоги до сучасного уроку

1.   Чітке формулювання освітніх завдань в цілому і його складових елементів, їхній зв'язок з розвиваючими і виховними завданнями.

2.   Визначення оптимального змісту уроку відповідно до вимог навчальної програми і цілей уроку, з урахуванням рівня підготовки й підготовленості учнів.

3.   Прогнозування рівня засвоєння учнями наукових знань, сформованості умінь і навичок як на уроці, так і на окремих його етапах.

4.   Вибір найраціональніших, оптимальних методів, прийомів і засобів навчання, стимулювання і контролю. Вибір форм організації, що забезпечує максимальну самостійність у навчанні учнів.

5.   Реалізація на уроці всіх дидактичних принципів.

6.   Створення умов для успішного навчання учнів.

II. Психологічні вимоги до уроку

1.   Психологічна мета уроку:

1)   Проектування розвитку учнів у  межах вивчення конкретного навчального предмета і конкретного уроку,

2)   Врахування у цільовій настанові уроку психологічної задачі вивчення теми і результатів, досягнутих у   попередній роботі.

3)   Передбачення окремих засобів психолого-педагогічного впливу, методичних прийомів, що забезпечують розвиток учнів.

2.   Стиль уроку:

1)   Визначення змісту і структури уроку відповідно до принципів розвиваючого навчання:

·         співвідношення навантаження на пам'ять учнів і їхнє мислення;

•     визначення обсягу відтворюючої і творчої діяльності;

•    планування засвоєння знань у   готовому вигляді (зі слів учителя, з підручника, посібника) і в процесі самостійного пошуку;

•     виконання вчителем і учнями проблемно-евристичного навчання (хто ставить проблему, формулює її, хто вирішує);

·         облік контролю, аналізу й оцінки діяльності школярів, здійснюваних учителем, а також взаємної критичної оцінки, самоконтролю і самоаналізу учнів; співвідношення спонукання учнів до діяльності (коментарі, що викликають позитивні почуття в зв'язку з проблемною роботою, установки, що стимулюють інтерес, вольові зусилля до подолання труднощів) і примусу (нагадування про оцінку, різкі зауваження, нотації).

2)   Особливості самоорганізації вчителя:

·         підготовленість до уроку — головне усвідомлення психологічної мети

·         і внутрішня готовність до її здійснення;

·         робоче самопочуття на початку уроку й у ході його (зібраність, співнастроєність з темою і психологічною метою уроку, енергійність, наполегливість у   здійсненні поставленої мети, оптимістичний підхід до всього, що відбувається на уроці);

·         педагогічний такт (випадки прояву);

·         психологічний клімат на уроці (підтримка атмосфери радісного, щирого спілкування, діловий контакт і т. ін.);

3.   Організація пізнавальної діяльності учнів:

1)   Визначення заходів для забезпечення умов продуктивної роботи, мислення й уяви учнів:

·         планування шляхів сприйняття учнями досліджуваних об'єктів і явищ, їхнього осмислення;

·         використання установок у формі переконання;

•    планування умов стійкої уваги і зосередженості учнів; вправи.

2)   Організація діяльності мислення й уваги учнів у процесі формування нових знань і умінь:

·         визначення рівня сформованості знань і умінь в учнів (на рівні конкретно-почуттєвих уявлень, понять, що узагальнюють образи, «відкриття», висновки); опора на психологічні закономірності формування уявлень, понять, рівнів розуміння, створення нових образів під час організації розумової ,   діяльності й уяви учнів;

·         планування прийомів і форм роботи, що забезпечують активність і самостійність мислення учнів (система запитань, створення проблемних ситуацій,  різні рівні проблемно-евристичного вирішення задач, використання задач з відсутніми і зайвими даними, організація інтелектуальних утруднень в ході самостійних робіт, ускладнення завдань з метою розвитку пізнавальної самостійності учнів);

•     керівництво підвищенням рівня розуміння (від описового, порівняльного, пояснювального до узагальнюючого, оцінного, проблемного) і формуванням умінь міркувати й робити висновки;

·         використання різних видів творчих робіт учнів (пояснення мети роботи, умов її виконання, навчання добору і систематизації матеріалу, а також обробці результатів і оформлення роботи).                          

 

 

 

3)  Закріплення результатів роботи:

•     формування навичок шляхом вправ;

·         навчання перенесенню раніше засвоєних умінь і навичок на нові умови роботи, попередження механічного перенесення. Організованість учнів:

1)   Ставлення учнів до навчання, їхня самоорганізація і рівень розумового розвитку.

2)   Урахування рівня навченості під час визначення сполучення індивідуальних, групових і фронтальних форм роботи учнів на уроці.

Врахування вікових особливостей учнів:

1)   Планування уроку відповідно до індивідуальних і вікових особливостей учнів.

2)   Проведення уроку з урахуванням сильних і слабких учнів.

3)   Диференційований підхід до сильних і слабких учнів.

 

III. Гігієнічні вимоги до уроку

1.   Температурний режим.

2.   Фізико-хімічні властивості повітря (необхідність провітрювання і т. п.).

3.   Освітлення.

4.   Попередження втоми і перевтоми.

5.   Чергування видів діяльності (зміна слухання, виконання обчислювальних, графічних і практичних робіт).

6.   Своєчасне і якісне проведення фізкультхвилинок.

7.   Дотримання правильної робочої пози учня.

8.   Відповідність росту школяра класних меблів.

IV. Вимоги до техніки проведення уроку

1.   Урок повинен бути емоційним, викликати інтерес до навчання і виховувати потребу в знаннях.

2.   Темп і ритм повинні бути оптимальними, дії вчителя й учнів — завершеними.

3.   Необхідний повний контакт у  взаємодії вчителя й учнів на уроці, необхідно дотримуватися педагогічного такту і педагогічного оптимізму.

4.   Повинна домінувати атмосфера доброзичливості й активної творчої праці.

5.   Варто змінювати види діяльності учнів, оптимально сполучати різні методи й прийоми навчання відповідно до рівня працездатності учнів залежно від дня тижня, порядкового номера уроку, навчальної дисципліни, типу і виду уроку.

6.   Потрібно забезпечити дотримання єдиного орфографічного режиму школи.

7.   Учитель повинний забезпечити активне навчання кожного школяра.

Отже, психолого-педагогічні та   техніко-гігієнічні вимоги до сучасного уро­ку зводяться до дотримання таких узагальнених положень:

1)   Точне і творче виконання програмно-методичних вимог до уроку; чітке визначення типів уроку і його місце в темі, бачення особливостей кожного уроку.

2)   Врахування реальних навчальних можливостей різних класів або груп, цілеспрямована ліквідація прогалин в знаннях.

3)   Обміркування та    вирішення  в єдності завдань освіти,   виховання, психологічного розвитку.

4)   Вибір раціональної структури та темпу проведення уроку, які забезпечують вирішення поставлених завдань і продуктивне використання часу уроку: «Цілі визначають тип уроку. Тип уроку визначає його структуру, структура — розподіл часу на різних етапах».

5)   Забезпечення практичної і профорієнтаційної спрямованості навчального процесу, створення реальних можливостей щодо використання учнями знань, умінь, навичок, які вони отримали, з метою попередження формального засвоєння теорії.

6)   Концентрація уваги учнів на важливих наукових поняттях, висновках, правилах, світоглядних і виховних ідеях; виділення об'єкта міцного засвоєння. Зв'язок змісту уроку з життям, з практикою і особистим життєвим досвідом учня; використання міжпредметних зв'язків з метою формування цілісної наукової картини світу в інтересах економії часу.

7)   Розширення арсеналу вибору методів переважно за рахунок активних, інтенсивних методів; використання на уроці оптимального поєднання різних методів.

8)   Поєднання колективної форми роботи з груповими та індивідуальними.

9)   Здійснення на основі діагностики навчальних можливостей диференційованого підходу до учнів з акцентом на надання диференційованої допомоги учням з різним рівнем підготовки з предмета.

10) Формування у   всіх учнів активного ставлення до навчальної діяльності, навичок раціональної організації навчальної праці безпосередньо на уроці.

11)Спілкування з учнями на основі поєднання вимогливості з повагою до особистості.

12) Розвиток кабінетної системи навчання відповідно до вимог науково-технічного процесу: цілевідповідність, раціональне і комплексне використання різних засобів навчання (підручників, наочних посібників, ТЗН, засобів інформації, ЕОТ).

13)Удосконалення сприятливих для роботи гігієнічних та естетичних умов.

14)Визначення змісту і обсягу домашніх завдань з урахуванням часу, який необхідний на їх підготовку; якщо необхідно, коментувати методики їх виконання, намагатися, щоб навчання здійснювалося на самому уроці, а обсяг домашнього завдання скорочувався (там, де це можливо).

15)Чітке дослідження задуму і одночасна готовність гнучко перебудувати його хід при зміні навчальної ситуації, вміння переходити до реалізації запасних методичних варіантів.

16) Виявлення в ході самоаналізу результатів навчання, виховання, розвитку, які отримали на уроці; порівняння їх з поставленими учителем завданнями, знаходження важливих причин недоліків і успіхів; урахування результатів самоаналізу при плануванні наступних уроків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Структура уроків різних типів                                                         

I. Урок засвоєння нових знань

1) Перевірка домашнього завдання, актуалізація і корекція опорних знань.

2) Повідомлення теми, мети, задач і мотивації навчальної діяльності.

3) Сприйняття і первинне усвідомлення навчального матеріалу, осмис­лення зв'язків і відносин в об'єктах вивчення.

4) Узагальнення і систематизація знань, застосування їх у різних ситуа­ціях, наближених до знань.

5) Підбиття підсумків уроку і домашнє завдання.

Початок уроку — енергійний, діловий. Для перевірки знань викорис­товуються фронтальні роботи чи тестові завдання. Актуалізація опорних знань займає 5-7 хвилин: бесіда, письмова робота, короткий запис від­повідей, заповнення таблиць, повтор за підручником, використання до­відкового матеріалу, аналіз малюнків і таблиць. При цьому питання й за­вдання формулюються дуже чітко.

Тему, мету, завдання уроку можна повідомити у вигляді проблемного завдання, евристичного питання, пізнавального завдання; мотивація здій­снюється протягом усього заняття.

В арсеналі вчителя багато методів, прийомів і засобів, які становлять собою застосування раціональних варіантів сполучення усного викладу та роботи з підручником і довідковою літературою, таблицею, схемами; ви­клад матеріалу великими дозами; застосування ТЗН; самостійна робота; створення проблемної ситуації, порівняння, зіставлення (3—5 хв.).

II. Урок засвоєння навичок і умінь

1) Перевірка домашнього завдання, актуалізація і корекція опорних знань, практичного досвіду учнів (підготовка завдання).

2) Повідомлення теми, мети, завдання і мотивація навчальної діяль­ності.                                       

3)  Вивчення нового матеріалу.

4)  Первинне застосування перетворення знань (пробні вправи).

5)  Застосування учнями знань і дій у стандартних умовах (робота зі зраз­ками, коментований текст, тренувальні вправи) з метою засвоєння на­вичок.

6) Творче перенесення знань і навичок у нові чи змінені умови з метою формування умінь (творчі вправи).

7)  Підсумок, домашнє завдання.

Формуючи знання, уміння, навички необхідно оптимально сполучити навчання за зразком із застосуванням знань у проблемних ситуаціях.

III. Урок застосування знань, навичок і умінь

Учні самостійно виконують лабораторні, практичні досліди і завдан­ня, обчислювальні, якісні й пізнавальні завдання, графічні, письмові ро­боти.

1)  Перевірка домашнього завдання.

2)  Мотивація навчальної діяльності.

3) Осмислення змісту в послідовності застосування практичних дій.

4) Самостійне виконання учнями, завдань під контролем і за допомогою вчителя (враховувати індивідуальні можливості).

5) Узагальнення і систематизація учнями результатів роботи.

6) Звіт учнів про способи і результати виконання роботи й теоретична ін­терпретація отриманих результатів.

7)  Підсумок, домашнє завдання.

IV. Урок узагальнення і систематизації знань

Проводиться після вивчення найважливіших розділів програми.

1)  Повідомлення теми, мети, завдань і мотивація навчальної діяльнос­ті.

2)  Відтворення і корекція опорних знань.

3)  Повторення й аналіз основних фактів, подій, явищ.

4) Узагальнення і систематизація понять, засвоєння системних знань і їхнє застосування для пояснення нових фактів і для виконання прак­тичних завдань.

5) Засвоєння провідних ідей і основних теорій на основі широкої систе­матизації знань.

V. Урок перевірки і корекції знань, навичок, умінь

1)  Мотивація навчальної діяльності, повідомлення теми, мети, завдань.

2)  Перевірка знань фактичного матеріалу (усна фронтальна бесіда, усна індивідуальна розмова).

3 Перевірка знань основних понять (письмова перевірка 8-Ю хвилин,

індивідуальне опитування).

4) Перевірка глибини осмислення знань і ступеня їхнього узагальнення

(письмове опитування, самостійне складання таблиць).

5) Застосування знань у стандартних умовах.

6) Застосування знань у нестандартних умовах:

7) Домашнє завдання.

Традиційні види робіт з української мови — диктант, з математики — контрольна робота, фізики і хімії — контрольні, практичні й лаборатор­ні роботи.

VI.  Комбінований урок

1)  Перевірка домашнього завдання (взаєморецензування завдань).

2)  Перевірка раніше засвоєних знань методами а) фронтальної бесіди; б) індивідуального усного опитування, в) короткочасної письмової ро­боти з тестовим завданням.

3) Мотивація навчання, повідомлення теми, мети, завдань.

4) Сприйняття й усвідомлення нового навчального матеріалу.

5) Осмислення, узагальнення і систематизація навчального матеріалу. Ч Підсумок, домашнє завдання.

VII. Урок засвоєння навичок і умінь, творчого застосування їх на практи­ці в змінених умовах

1) Актуалізація опорних знань, навичок, умінь.

2)  Мотивація, повідомлення теми, мети, завдань.

3) Вивчення нового матеріалу, його сприйняття, усвідомлення, осмис­лення.

4)  Первинне застосування знань (пробні вправи).

5) Засвоєння навичок і вмінь на готовому матеріалі в стандартних ситу­аціях (тренувальні вправи за зразком, інструкції, завдання).

6)  Засвоєння узагальнених умінь на основі застосування знань і навичок у нестандартних ситуаціях (творча робота).

7)  Самостійна робота на застосування (творче) знань, навичок, умінь.

8)  Підсумок, домашнє завдання.

 

 

 

 

Семінарські заняття:

•   семінар-розгорнута бесіда;

•   семінар-доповідь (повідомлення)'

•   реферати, творчі роботи;

•   семінар — рішення завдань;

•   диспут;

•   міжпредметний семінар

 

Урок засвоєння нових знань

Структура уроку

Процес засвоєння знань має такі основні компоненти: сприймання, розуміння, запам'ятовування, узагальнення й систематизація знань. Урок засвоєння знань повинен узгоджуватися  із цією структурою і враховувати логіку навчального процесу та окремі фактори, які значно впливають на його результати.

Урок засвоєння нових знань має складатися з таких елементів: 1) актуалізації чуттєвого досвіду та опорних знань учнів; 2) мотивації навчальної діяльності і повідомлення теми, мети та завдань уроку; 3) сприймання й усвідомлення нового навчального матеріалу; 4) осмислення об'єктивних зв'язків і взаємозалежностей у виучуваному  матеріалі й розкриття внутрішньої суті явищ і процесів; 5) узагальнення й систематизація знань; 6) підсумків уроку і повідомлення домашнього завдання.

Немає в цій схемі й етапу перевірки домашнього завдання. Вона зводиться до повторення знань, які є опорними для засвоєння нового матеріалу, і вводиться в етап «актуалізація чуттєвого досвіду та опорних знань учнів».

Одним із засобів мотивації засвоєння знань є повідомлення учням практичної і теоретичної значущості виучуваного матеріалу. Якщо вчитель розповість, як матеріал, що сьогодні вивчається, застосовується  в практиці, у житті, або що без нього неможливо успішно опанувати наступні  розділи програми, діти намагатимуться добре оволодіти цими знаннями, засвоїти відповідні закономірності, запам'ятати формулювання законів тощо.

Постановка проблемного навчального завдання – також важливий мотив засвоєння нових  знань. Це питання заслуговує на увагу, оскільки самостійне  розв'язування проблем сприяє інтелектуальному розвитку учнів, формуванню в них творчої активності й ініціативи. Але щоб цей спосіб дав певні результати, треба так поставити перед учнями навчальну проблему, щоб вона їх зацікавила, розв'язання її стало для них необхідністю і дало інтелектуальну насолоду.

На початку вивчення учні повинні зрозуміти, що корисного і нового вони дізнаються, де зможуть  застосувати набуті знання,  які переваги дасть їм засвоєння матеріалу теми.

На останньому  етапі вивчення теми необхідно створити мотивацію завершення. Школяр повинен оцінити свої досягнення (порівняти їх зі знаннями товаришів) у ході дискусій, визначити, яких знань йому ще не вистачає, і спланувати свою подальшу самоосвіту.

 

 

 

 

 

 

Методичні основи формування вмінь і навичок на уроках.

Лабораторно-практичні  роботи – основа  засвоєння вмінь та навичок.

Вироблення цих  умінь в учнів дозволяє їм гнучко оперувати поняттями і фактами, вдосконалюючи такі мислительні дії, як аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, встановлення взаємозв'язків, формування висновків світоглядного характеру.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Структура і методика уроку перевірки знань, навичок і вмінь.

У практиці роботи загальноосвітньої школи уроки такого типу досить поширені, але здебільшого їх структура і методика одноманітні: цілий урок усне опитування або письмова самостійна роботи.

Треба навчити учнів успішно  виконувати практичні й пізнавальні операції, пов'язані зі спостереженням (сприйманням). Для  цього з учнями проводяться вправи, наприклад, на користування  приладами, фіксування та обробку результатів спостережень

 

 

 

 

 

 

 

Важливе значення мають лабораторні роботи. Вони є найбільш повним втіленням принципу наочності та предметності в навчанні, оскільки вивчення натуральних об'єктів забезпечує конкретні уявлення і поняття про предмет, причому досить повні оскільки у сприйманні беруть участь різні органи чуттів. Знання, здобуті на лабораторних роботах, добре запам'ятовуються.

На лабораторних заняттях учні не тільки активні, а й самостійні в роботі. Це має велике значення для розвитку навичок самостійного вивчення природи. У процесі лабораторних робіт набуваються практичні уміння і навички: поводитися з різними приладами  та інструментами, проводити спостереження, робити замальовки з натури тощо. У дітей розвивається  інтерес до вивчення природи.

Заключна частина – це стисле узагальнення вивченого на уроці матеріалу, короткі підсумки з теми або розділу.

 

 

Узагальнення і систематизація знань

Під узагальненням розуміють виділення будь-яких властивостей певного класу предметів, перехід від одиничного до загального, від менш загального до більш узагальненого. Узагальнення тісно пов'язано зі систематизацією, яка полягає в розподілі предметів і явищ за групами  та підгрупами залежно від  того, що в них подібного і чим вони відрізняються. Систематизувати навчальний матеріал – значить викласти його в певному порядку, послідовності.

На цьому етапі уроку мають визначитися послідовність вивчених і засвоєних раніше споріднених понять на основі встановлених між ними істотних зв'язків та взаємозалежностей, місце виучуваного поняття в системі відповідних знань.

Під системою знань слід розуміти сукупність, об'єднання  взаємозв'язаних і розміщених у певному порядку елементів (частин) цілого, комплекс принципів, які лежать в основі тієї чи іншої теорії.

Засвоїти основні теорії та провідні ідеї певної науки – значить опанувати відповідні системи знань ( принципи, поняття, закономірні зв'язки і взаємозалежності між явищами та процесами реальної дійсності). Узагальнення та систематизація, які застосовуються  на окремих етапах уроку та спеціальних уроках узагальнення і систематизації знань, є одним з основних засобів засвоєння системи знань.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підбиття підсумків уроку і повідомлення домашнього завдання.

 

 

Підбиваючи підсумки, учитель коротко повідомляє, про що дізналися діти на уроці, якими знаннями оволоділи, як працював клас, оцінює роботу окремих учнів протягом уроку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Специфіка сучасного уроку засвоєння нових знань полягає в тому, що на кожному його етапі вчитель організовує активну навчальну діяльність учнів, завдяки якій засвоєння ними нових знань відбувається в єдності з формуванням навчальних і пізнавальних умінь.

 

 

Самоаналіз уроку

 

 

Коротка характеристика пізнавальних можливостей учнів.

 

1. Характеристика дисциплінованості й організованості учнів даного класу

1. Характеристика ступеня складності даного навчального матеріалу для віку
2. Обґрунтованість цілей і задач уроку, типу і структури уроку.
3. Підготовча частина уроку, у т.ч. підготовка устаткування.
4. Чим викликаний підбор методів і форм організації учнів на уроці?
5. Досягнення на уроці.
6. Невдачі на уроці. Причини.
7. Загальна самооцінка уроку  за десятибальною шкалою.
8. Чи задоволені (незадоволені) уроком вчителі , учні?

 

 

 

 

Прийоми для покращення дисципліни в класі

 

 

 

1.      Фокусування

Переконайтеся, що кожен учень зосередився., до того, як роз­почнете урок. Не намагайте­ся викладати матеріал, пере­крикуючи роз­мови дітей. Недосвідчені вчителі іноді думають, що клас має за­спокоїтися вже тому, що розпочався урок. Діти мають зрозуміти, що йде підготовка до уроку і час починати пра­цювати. Не намагайтеся говорити од­ночасно з ними.

 

 2. Пряма настанова.

Невпевненість збільшує рівень збуд­ження в класі. Техніка прямої настано­ви передбачає на початку кожного уро­ку повідомлення учням плану уроку. Вчитель визначає, що він та учні ма­ють зробити за урок. Він може зазна­чити час для виконання окремих зав­дань.

 

  3.  Контроль.

В основі цього принципу — обхід класу. Встаньте й пройдіться по класній

боти. Через 2 хвилини після початку ви­конання учнями письмових завдань учитель має обійти клас, перевірити, чи всі розпочали роботу, чи правильно зро­зуміли завдання  .

 

4.  Моделювання.

«Навчити можна власним прикладом».

Ввічливі, жваві, повні ентузіазму, терплячі, толерантні та організовані вчителі показують приклад своєю влас­ною поведінкою. І навпаки, вчителі, у яких слово розходиться з ділом, збива­ють з пантелику дітей своєю поведін­кою та провокують їх до порушення по­ведінки.

Якщо ви хочете, щоб учні не підви­щували голос під час роботи, ви маєте також говорити тихіше.

 

5.  Невербальні сигнали.

Невербальними сигналами є також вираз обличчя, поза, жести. Ретельно підберіть типи невербальних сигналів для використання на уроці. Поясніть учням, що ви хочете від них, коли використовуєте ці сигнали.

 

6.  Контроль середовища.

Класна кімната має бути теплим та радісним місцем. Учням подобається, коли в кабінеті щось періодично змінюється.

Навчальні центри, прикрашені кар­тинами, оформлені з використанням  приємних кольорів, викликають енту­зіазм учнів до навчання.

Діти прагнуть знати про вас і ваші інтереси.  Коли діти краще вас знатимуть, ви матимете  значно менше проблем із дисципліною.

Нехай ваша класна кімната буде місцем, де ви легко зможете керувати увагою учнів, де їм буде легко зосере­дитися на виконанні завдань.

 

7.  Ненав'язливе-втручання.         

Розумний вчитель подбає про те, щоб учень не був покараний за свою погану поведінку, ставши центром ува­ги. Він проводить урок, запобігаючи виникненню проблем. Вжиті ним за­ходи щодо порушників поведінки ма­ють бути майже непомітними для нав­колишніх. А отже, решта учнів не відво­лікатиметься від виконання роботи.

Ефективно використовувати під час уроку прийом «згадування імені».

 

8.  Стверджувальна дисципліна.

Це традиційний обмежувальний ав­торитаризм. Представлена Ле Кантером, вона має максимально застосовувати заохочення. Учням презентуються чіткі правила, на необхідності виконання яких постійно наголошується.

 

9. Стверджувальні «Я-послання» (по­слання від себе).

Будучи компонентом стверджуваль­ної дисципліни, ці «Я-послання» є фор­мулюваннями, що використовує вчи­тель під час сутички із учнем, який по­гано поводиться. Вони мають бути чітким описом того, якою повинна бути поведінка учня. Вчитель, який доско­нало володіє цією технікою, фокусує увагу учня насамперед на тій поведінці, якої від нього чекають, а не на поганій: «Я хочу, щоб ви...», «Мені потрібно, щоб ви...», «Я чекаю, щоб ви...»

10. Гуманні «Я – послання»

Ці «Я-послання» виражають почут­тя вчителя. Томас Гордон, автор мето­дики навчання вчительської майстер­ності (ТЕТ), пропонує нам виокремити З типи таких послань.

Перше — це опис поведінки дітей: «Коли ви говорите одночасно зі мною...». Друге — це враження, яке ця поведінка справляє на вчителя: «Я маю зупинити мій урок...». І третє — почут­тя, які вона породжує в душі вчителя: «...це засмучує мене».

 

11. Позитивна дисципліна.

Говоріть дітям, як потрібно поводи­тися, замість того, щоб перераховувати речі, які вони не повинні робити. Замість «Не бігайте по кабінеті» вико­ристайте «Пересувайтеся по школі спо­кійно». Замість «Не бийтеся», скажіть: «Розв'язуйте конфлікти цивілізовано». Замість «Ніяких жувальних гумок!» — «Залиште гумки вдома». Передавайте ваші правила як сподівання. Поясніть учням, як ви чекаєте від них пристой­ної поведінки в класі.