Різні типи сучасного уроку (методичний бюлетень)

 

 

 

 

Різні типи сучасного уроку

 

СУЧАСНИЙ УРОК. ТИПИ ТА СТРУКТУРА.

 

Урок – це така організаційна форма навчальної роботи в школі,  за  якою вчитель у рамках точно встановленого часу з постійним складом учнів однакового віку за сталим розкладом вирішує певні навчально-виховні завдання. Крім уроку, навчання може бути організоване у формі творчої майстерності, проектного заняття, семінарських занять, вільної роботи учнів та ін.

До основних компонентів уроку як системи відносять:

-  зміст навчального матеріалу,

- методи та засоби навчання, форми організації навчальної діяльності учнів. Усі вони перебувають у тісному зв’язку та визначаються метою уроку. Суттєвий вплив на визначення структури уроку та його композиції, а також на перебіг і  результати здійснюють учасники навчально-виховного процесу – учні та вчителі Від особливостей кожного з них  значною мірою залежать і вибір прийомів пізнавальної діяльності, і продуктивність їх реалізації.

 

Для сучасного уроку характерними ознаками є:

- гуманітарний потенціал і гуманізація навчання;

- варіативність і гнучкість структури уроку;

- спрямованість уроку  на особистість учня;

- системний підхід до архітектури уроку та процесу навчання;

- спрямованість уроку на головне – генералізація навчання;

- повне засвоєння нового матеріалу на уроці;

- оптимізація форм роботи на уроці;

- економія часу в шкільному навчанні.

 

Сучасний урок – це урок демократичний. Він проводиться не для учнів, а разом з нами. Його характеризує не навчання словом, а навчання справою. У  підготовці до уроку виділяють три етапи:

- Діагностичний, що передбачає вивчення особливостей та інтересів учнів, їх  рівня  підготовки до уроку, аналіз навчального матеріалу.

- Прогнозування, який включає вибір  найбільш оптимальної стратегії навчання  учнів і оцінку різних варіантів проведення уроків у контексті  обраної стратегії.

- Планування, що має на меті створення  плану та програми управління  навчальною діяльністю учнів.

 

 Складання плану уроку передбачає три стадії:

-    вивчення мети;

-    розробку дидактичної  моделі процесу;

-    визначення структури уроку.

 

У підготовці та проведенні уроку вчитель виконує функції сцинариста, рижесера, постановника та  водночас є виконавцем головної ролі у написаному ним творі. У процесі виконання цих ролей у діяльності вчителя вчені М.Кузміна, В. Сластьонін, А. Щербаков виділяють конструктивну, організаційну, комунікативну функцію.

                                                                                                                              

Конструктивна реалізується в двох напрямах конструюванні змісту, що передбачає відбір навчальної інформації до уроку, і конструюванні процесу її засвоєння, що включає добір методичних прийомів і засобів навчання, необхідних для успішного перебігу цієї діяльності.

                                                                                                                              

Організаційна функція полягає  в залученні  учнів до виконання запланованих видів навчальної діяльності, стимулюванні та цінуванні, під яким розуміють вираження вчителем своєї радості з приводу досягнень учнів.

                                                                                                                              

Призначення комунікативної функції вчителя полягає в установленні таких взаємовідносин між учнями на уроці, які б сприяли підвищенню ефективності навчальної праці.

                                                                                                                              

Гностична функція передбачає забезпечення наукового підходу до організації навчального процесу, який базується на врахуванні доробку сучасної науки та  практики з питань організації навчально-пізнавальної діяльності, особливостей психічного розвитку учнів даного класу, власного досвіду.

 

ЦІЛІ    НАВЧАННЯ

                                                                                                                              

Проблема цілеспрямованої діяльності людини не нова. Вона зводиться до твердження: без мети -  немає результату. Ціль виступає як чинник, що обумовлює спосіб і характер діяльності, вона визначає відповідні засоби її досягнення, воно є не тільки спроектованим кінцевим результатом, а й вихідним побудником діяльності. Чіткість мети  допомагає знайти  в роботі «головну ланку» та зосередити на ній зусилля учасників навчального процесу.

                                                                                                                              

Функціонування будь-якої системи, в тому числі  такої, як урок, завжди пов’язане з процесом цілепокладання та цілералізації.

                                                                                                                              

Ціле покладання – це процес формування мети, її розгортання в часі та в даному інформаційному просторі на основі врахування особливостей виконавців діяльності , у ході якої передбачається досягнення поставленої цілі.

 

                                                                                                                              

Цілереалізація – це процес, у ході якого ціль і внутрішньої мети людини переходить у наслідок – результат діяльності.

                                                                                                                              

Досягнення   соціально  значущих цілей  навчання  передбачає постановку та розв’язання виховних, розвивальних і навчальних цілей уроку, які пов’язані з розвитком особистісних якостей людини, їх духовного світу; розвитком здібностей і набуттям знань, умінь і навичок. У дидактиці зміст такого  ціле покладання  знайшов відображення у триєдиній меті уроку, яка конкретизує можливості розвитку, навчання і виховання учнів на матеріалі певного предмета, під час вивчення певних розділів, тем.

                                                                                                                              

Суттєвими ознаками цілей є:

-    модель бажаного результату;

-    прагнення його досягти.

До типових способів  постановки цілей навчання  можна віднести:

-    визначення цілей навчання через зміст предмета;

-    визначення цілей навчання через діяльність учителя;

-    визначення цілей навчання через внутрішні процеси інтелектуального, емоційного, особистісного і інших видів розвитку учнів;

-    визначення цілей навчання через діяльність учнів.

 

Мета уроку – основа ефективної діяльності не тільки вчителя, а й учнів. Вона визначає  характер їх взаємодії, реалізується не тільки в їх діяльності, а й діяльності учнів, і досягається тільки в тому випадку, коли до цього прагнуть обидві сторони.  Тому мета уроку має ставитися перед класом в учнівському варіанті та доводиться  до рівня розуміння та прийняття школярами.

                                                                                                                              

Триєдина метав уроку може мати занадто загальний характер. Її обов’язково необхідно конкретизувати за цілями етапів і навчально-виховних моментів уроку.

                                                                                                                              

Мета є тим системоутворюючим стриженем, без якого урок ніколи не перетвориться в цілісну систему.

 

ЗМІСТ ОСВІТИ ТА  ЗМІСТ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

 

                                                                                                                              

Питання змісту будь-якої предметної освіти тісно пов’язане зі змістом освіти взагалі, під яким розуміють педагогічно адаптований соціальний досвід, до складу якого, за І. Лернером, входить:

-    знання про природу, суспільство, техніку, мислення, способи діяльності,  засвоєння яких забезпечує формування світогляду, методологічний підхід до  пізнавальної та практичної діяльності;

-    досвід здійснення відомих  способів діяльності, який утілюється разом зі знаннями в уміннях і навичках особистості;

-    досвід творчої діяльності;

-    досвід емоційно-ціннісного ставлення до світу, один до одного.

 

Зміст освіти конкретизуюється в навчальних планах, програмах із кожного предмета, підручниках.

                                                                                                                              

Зміст навчального  матеріалу – це той фактичний матеріал і теоретичні положення , що підлягають засвоєнню учнями. Він є своєрідною матеріальною  основою уроку, на базі якої здійснюється вся навчальна діяльність учнів.

                                                                                                                              

З елементів змісту навчального матеріалу формуються погляди учнів на  навколишню дійсність, діалектико-матеріалістичне розуміння світу. У змісті  навчального матеріалу закладені величезні виховні та розвивальні  можливості. Через зміст , трансформований у раціональну систему методів навчання та форм організації пізнавальної діяльності учнів, здійснюються їх розумовий розвиток і оволодіння досвідом творчої діяльності.

                                                                                                                              

Тому зміст освіти повинен забезпечувати набуття учнями певного обсягу знань, формування вмінь і навичок. Знання – це продукт пізнання людиною предметів і явищ, законів природи та суспільства, структури діяльності у вигляді навичок для вибору  та здійснення прийомів і операцій, що складають зміст діяльності. Навички – це дії, що характеризуються високою мірою засвоєння.

 

ПРИНЦИПИ НАВЧАННЯ

Для того щоб урок досяг цілі, був справді розвивальним і врахував  особистісні якості школяра, він повинен конструюватися та проводитися на основі принципів, наслідування  яких дасть змогу виховати всебічно розвинену та соціально зрілу людину.

Відомі нині принципи навчання можна об’єднати у дві групи:

-    загального характеру (дидактичні, психологічні);

-    специфічні, характерні для певного виду технологій навчання (модульної, креативної та ін.).

 

ПРИНЦИПИ, сформульовані психологом Л. Фріндманом у книзі «Педагогічний досвід очима психолога», не можна назвати психологічними.

ПРИНЦИП ПЕРШИЙ – самодіяльність учнів у ході урок . Згідно  з цим принципом урок повинен організовуватись у формі самодіяльності учнів, тобто їх діяльності із розрахунку на будь-яку вигоду чи винагороду.

 

ПРИНЦИП ДРУГИЙ – самоорганізація в ході уроку. Відповідно до цього принципу урок має будуватися на основі навчання вчителем учнів здійснювати власну діяльність із вивчення й оволодіння змістом навчального матеріалу. «Учити інших чому-небудь означає показати їм, що вони повинні робити, щоби навчитися того, чому їх учать».

 

ПРИНЦИП ТРЕТІЙ – розвиток особистості. Під час організації та проведення уроку необхідно враховувати вікові й індивідуальні особливості учнів, рівень підготовки їх до подолання  посильних труднощів, оволодіння новими знаннями, новими способами дій,  уміннями та навичками; проводити навальний процес у зоні найближчого розвитку учнів, спираючись при цьому  на досягнутий рівень їх інтелектуального розвитку;  здійснювати  навчальний процес таким чином, щоби  він сприяв реалізації індивідуальності  кожного учня; спрямувати уроки на формування в учня суспільної (колективної) орієнтації, адекватної  самооцінки.

                                                                                                                                 

ПРИНЦИП ЧЕТВЕРТИЙ – формування колективізму. Суть його полягає в тому, щоб надати спілкуванню між учнями змістовного характеру, побудувати їх міжособистісні стосунки на  змістовній основі. Для цього вчитель повинен  організувати навчальний процес на уроці таки чином, щоби він був процесом  безпосередньо колективної діяльності учнів.

ПРИНЦИП РОЛЬОВОЇ УЧАСТІ. Для того щоб уся навчальна діяльність учнів  набула колективного характеру, потрібно, щоб учні були наділені певними ролями на короткий або тривалий термін і щоб виконання ролей приносило  їм  певне  емоційне задоволення, а роль була посильною для учня та в той же  час вимагала від нього певних зусиль і давала простір для творчості й ініціативи.

                                                                                                                                         

ПРИНЦИП ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ. Жоден із попередніх принципів не може бути реалізований, якщо в учнів не сформоване почуття відповідальності за свою навчальну діяльність і за справи всього колективу. А для цього сам урок має будуватися на відповідальному  ставленні учнів до досягнення  цілей.

                                                                                                                                         

ПРИНЦИП ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ. Він означає, що урок має бути організований та проведений таким чином, щоби забезпечувати мотивацію навчання й емоційне ставлення до нього в кожного учня.

                                                                                                                              

У педагогіці виділяють такі дидактичні принципи навчання:

                                                                                                                              

Принцип наочності – один із перших принципів дидактики. Я. Коменський дав цьому принципу чітке визначення у відомому «золотому правилі» : «Нічого немає в інтелекті, чого не  було б у відчуттях».  К Ушинський наочність розумів як  сприйняття інформації всіма  органами чуття: «Дитина мислить  формами, фарбами, звуками, відчуттями взагалі, а звідси необхідність  для дитини наочного навчання».

                                                                                                                              

ПРИНЦИП АКТИВНОСТІ ТА  САМОСТІЙНОСТІ. Цей принцип розроблявся в 60-ті роки ХХ ст.. авторамит Ш. Ганеліним, Ю. Осиповим, М.Даниловим.

                                                                                                                              

Активність передбачає потяг  до знань, включення провідних мотивів, які характеризують   пізнавальну діяльність, єдність мислення та діяльності. Рівень активності визначає ставлення учня до пізнавального  процесу та його готовність здійснювати її.

                                                                                                                              

Метою застосування в навчальному процесі принципу активності  та самостійності  є приведення учня в стан готовності, прагнення до самостійної  діяльності яка спрямована на засвоєння індивідом досвіду,  накопиченого людством, знань і засобів діяльності.  Активізація пізнавальної діяльності учнів потребує використання різних методів, форм і способів навчання, які стимулюють школярів до виявлення активності та самостійності.

                                                                                                                              

На уроках це можуть бути ситуації, в яких учень повине:

-    вести пошук інформації та працювати з нею;

-    здійснювати діяльність із набуття знань;

-    виконувати вправи на запам’ятовування інформації;

-    задавати питання вчителю й учням;

-    ділитися своїми знаннями з іншими учнями;

-    захищати свою думку, обґрунтовувати її;

-    допомагати товаришам у розв’язанні задач і виконанні  лабораторних робіт;

-    виконувати індивідуальну  самостійну роботу;

-    рецензувати відповідь товариша;

-     брати участь в обговоренні певних проблем;

-    Аналізувати результати експерименту;

-    Виконувати лабораторну роботу тощо.

 

Одним із засобів активізації учнів на уроках є моделювання ігрових ситуацій. До засобів активізації учнів у навчанні фізики відносять гумор.

ПРИНЦИП ДОСТУПНОСТІ  ТА ПРАВИЛЬНОСТІ. Зміст цього принципу зводиться  до того, що вивчений матеріал за  ступенем складності  повинен бути  досяжним, але  вимагати певних зусиль для його засвоєння. Психологи стверджують, що  легкість навчання призводить до зниження розумової активності  й інтересу  до навчання.                                                                                                                                         

Посильність висунутих перед учнями труднощів є основою внутрішніх  збуджуючих  мотивів пізнавальної діяльності, які є рушійною силою навчання.  Надлишкові труднощі  не приводять до успіху, а відсутність успіху викликає втрату впевненості в особі, убиває інтерес до навчання.                                                          

Реалізація принципу посильності та доступності навчання пов’язана з розумінням понять  «складність», «трудність», і «доступність». Як відомо, складність, будучи об’єктивною характеристикою змісту навчального матеріалу, характеризується кількістю елементів знань, функціональних зв’язків і логічних відношень, що об’єктивно існують між ними. Трудність же – суб’єктивна характеристика матеріалу  з позицій того, хто вивчає. Трудність залежить від рівня підготовки учня  до засвоєння матеріалу. Доступність передбачає готовність учня сприймання  матеріалу  на достатньому рівні трудності, яке не супроводжується інтелектуальним  та емоційним перевантаженням. Реалізація цього принципу вимагає від учителя вміння визначити складність навчального матеріалу, аналізувати стан підготовки учня до його сприймання.

ПРИНЦИП МІЦНОСТІ ЗНАНЬ проголошує такий рівень їх засвоєння, коли вони стають здобутком учнів, тобто можуть використовуватися ними як у навчальних, так і практичних цілях.

                                                                                                                              

Принцип міцності тісно пов’язаний з іншими принципами. Знання будуть міцними, якщо у сприйманні братимуть  участь органи відчуття, якщо знання учень сприйматиме свідомо;  думки працюватимуть активно; якщо матеріал буде зрозумілий, викликатиме посильні труднощі, які стимулюватимуть роботу думки;  знання набуватимуться систематично, послідовно та складатимуться в певну  систему.

                                                                                                                              

Реалізація принципу міцності знань пов’язана із законами пам’яті й техніками запам’ятовування.

                                                                                                                              

із курсу психології відомо, що існує декілька класифікацій видів пам'яті:      

- за об’єктом  запам’ятовування – образна, словесно-логічна, моторна, емоційна;

- за вольовою регуляцією – довільна та мимовільна;

- за тривалістю збереження – короткочасна, довготривала, оперативна.

                                                                                                                              

Існує й декілька законів пам’яті, дотримання яких підвищує результативність  процесу набуття знань, а саме:

-    закон установки;

-     закон повторення;

-    Закон першого враження;

-    Закон обсягу знань;

-    Закон усвідомленого сприймання;

-    Закон асоціацій;

-    Закон ряду;

-    Закон інтерференції (накладання однієї інформації на іншу);

-    Закон пропускної здатності;

-    Закон забування та ін.

 

 

 

 

 

ПРИНЦИП СИСТЕМАТИЧНОСТІ ТА ПОСЛІДОВНОСТІ

ПРИНЦИП НАУКОВОСТІ

ПРИНЦИП ВИХОВАННЯ В ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ

ПРИНЦИП ЗВ’ЯЗКУ ТЕОРІЇ З ПРАКТИКОЮ

ПРИНЦИП СИСТЕМНОСТІ

ПРИНЦИП ІНДИВІДУАЛЬНОГО ПІДХОДУ ДО НАВЧАННЯ

Одним зі шляхів реалізації індивідуального підходу  до навчання є диференціація. Як відомо, існує два її різновиди: рівнева та профільна

ПРИНЦИП ОПТИМІЗАЦІЇ РЕАЛІЗАЦІЯ ПРИНЦИПУ ВАРІАТИВНОСТІ

 

 

МЕТОДИ НАВЧАННЯ

                                                                                                                              

Способи навчання, які використовуються вчителем і учнями в їх сумісній і  взаємопов’язаній роботі, спрямованій  на досягнення цілей навчання,  називають методами навчання. Кожний метод навчання може бути  описаний і розкритий через різноманітність  прийомів, що використовуються під час його реалізації.. Прийом навчання – складова  частина методу.

                                                                                                                              

Пояснювально-ілюстораний метод навчання полягає в тому,  що вчитель передає учням готову інформацію за допомогою різних засобів навчання, а учні сприймають, осмислюють і фіксують її пам’ять.

                                                                                                                              

Репродуктивний метод навчання використовується для формування  вмінь і навичок учнів на рівні, що дозволяє застосувати  їх в умовах, які раніше  розглядалися, або трохи змінених. Учитель за допомогою  системи завдань  організовує діяльність учнів з неодноразового відтворення повідомлених знань або способів  діяльності.

                                                                                                                              

Метод проблемного  викладу навчального матеріалу полягає в тому, що вчитель не тільки організовує передачу інформації різними способами, а і знайомить учнів із процесом пошуку розв’язання тієї чи іншої проблеми.

                                                                                                                              

Евристичний (частково-пошуковий)  метод – це метод, при якому вчитель організовує участь учнів у виконанні окремих кроків пошуку розв’язання  проблеми. Роль учителя полягає в конструюванні пізнавального завдання,  розчленуванні його на окремі етапи,  визначенні  тих етапів, які  учні виконуватимуть самостійно, тобто вчитель  організовує самостійно-пізнавальну діяльність учнів. В одних умовах учнів участь бачити проблему в інших-будувати докази, у третіх – робити  висновки з викладених або продемонстрованих фактів, у четвертих – висловлювати гіпотези, у п’ятих – складати план перевірки висловлюваних припущень та інше. Тобто організовується засвоєння досвіду творчої діяльності за елементами оволодіння окремими етапами розв’язання проблемних   задач.

                                                                                                                              

Сутність дослідницького методу полягає в організації  вчителем пошукової, творчої діяльності учнів з розв’яння нових проблем і проблемних ситуацій. Назва цього методу передбачає  досконале засвоєння учнями досвіду творчої  діяльності. Дослідження психологів показали, що участь учнів у частковому вирішенні  творчих проблем не приводить до формування вмінь досліджувати й аналізувати цілісні задачі.

 

 

Раціональне застосування методів  навчання

 

Методи навчання	При якому змісті матеріалу доцільно застосовувати?	При розв’язанні яких задач ефективні?	До яких учнів дають найкращий результат?	Які можливості повинен мати вчитель?
1	2	3	4	5
Словесні	Матеріал теоретико-інформаційного змісту	Формування знань теоретичного та практичного характеру	Готових до сприймання вербальної інформації	Такі, якими володіє краще, ніж іншими
Наочні	Такому, що може бути поданий у наочному вигляді	Розвиток уваги, спостережливості, уміння аналізувати	Для учнів із чуттєво-образним мисленням	Може знайти та самостійно виготовити наочність
Практичні	Коли зміст передбачає вміння застосовувати на практиці	Розвиток практичних умінь і навичок, збагачення досвіду	Готових до виконання практичних завдань	Наявність приладів, посібників для учнів
Репродуктивні	Занадто простий чи дуже складний	Формування  базових знань, умінь і навичок	Не готових до проблемного навчання	Не має часу на застосування інших методів.
Проблемно-пошукові	Зміст середнього рівня складності	Розвиток мислення, дослідницьких умінь, творчого підходу до справи	Тих, які володіють необхідними  вміннями	Володіє методикою проблемного навчання, має час
Індуктивні	Зміст викладений за індуктивною логікою	Розвиток умінь узагальнювати, мислити від конкретного до загального	Таких, які утруднюються в дедуктивних міркуваннях	Учитель  володіє індуктивними методами
Дедуктивні	Зміст раціонально викладати в такий спосіб	Розвиток мислення  (від загального до конкретного)	Учні мають відповідний розвиток мислення	Учитель володіє дедуктивними методами
Самостійна робота	Зміст доступний для самостійного вивчення	Формування навичок навчальної праці	Учні мають відповідний рівень знань, умінь, навичок.	Є дидактичні матеріали для кожного учня, учитель уміє керувати роботою дітей
Продуктивні	Зміст, сприятливий для засвоєння його шляхом відкриття нового знання	Розвиток умінь продукувати нове знання	Учні готові  до самостійної творчої діяльності	Учитель володіє методикою організації продуктивної діяльності

 

 

 

НЕСТАНДАРТНІ МЕТОДИ

 

Метод складної цілі, який дозволяє планувати навчання учнів у зоні їх найближчого розвитку та забезпечує формування  відповідальності, переконання в можливості подолання труднощів, що виникають на життєвому шляху, віру у  свої сили.

Метод вибору, котрий дозволяє створити умови для прийняття учнями  навчальної задачі, захоплення пізнавальною діяльністю, в якій вони можуть  почуватися особистостями.

Метод випередження, який сприяє прискореному розвитку сильних учнів  класу, дає можливість слабким усвідомити найбільш важкі місця навчальної  програми.

Метод укрупнення  блоків, який допомагає засвоїти головні, істотні поняття розділу, зв’язки між ними, зменшити навантаження  на учнів.

Метод самоаналізу та колективної творчості, характерною рисою якого є  залучення учнів до групових форм діяльності з метою створення нового продукту  та активне використання рефлексії.

Метод індивідуалізованого застосування програм залежно від особливостей учня, який дозволяє створювати для кожного школяра траєкторію  індивідуального вивчення теми.

 

ВИДИ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ

1.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                     Індивідуальна робота.

2.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                     Фронтальна робота

3.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                     Колективний спосіб

4.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                     Групова робота

5.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                     Ланкова форма

6.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                     Бригадна форма

7.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                     Парна робота

 

ЗАСОБИ НАВЧАННЯ

 

Під засобами навчання фізики розуміють джерела інформації, за допомогою яких учитель учень, а учні вчаться.

До засобів навчання відносять: слово вчителя, підручники, навчальні посібники, хрестоматії, довідки й інші дидактичні матеріали, технічні  засоби навчання, у тому числі й мас-медіа, пристрої та ін.

Засоби навчання можна об’єднати в такі групи:

-    вербальні – усне слово вчителя, друкований текст, дидактичні матеріали тощо;

-    наочні – таблиці, діаграми, малюнки, графіки, реальні об’єкти, моделі тощо;

-    спеціальні – пристрої,  приладі тощо;

-    технічні – екранні, звукові, комбіновані тощо.

 

До сучасних технічних засобів навчання (ТЗН) відносять:

-    відеопроектори;

-    екрани великих розмірів;

-    персональний комп’ютор;

-    відеокамеру; відеомагнітофон та ін.

Сьогодні активно впроваджуються в навчальний процес інформаційні  технології- технології переробки, передачі, поширення та надання інформації за  допомогою комп’ютерів.  Апаратні та програмні засоби, необхідні для реалізації цих технологій, називають засобами нових інформаційних технологій (ЗНІТ). До апаратних засобів НІТ  відносять комп’ютер, до програмних – спеціально розроблені дидактичні матеріали, які  називають програмно-педагогічними засобами (ППЗ).

Система засобів навчання разом з навчально-методичною літературою, програмним  забезпеченням курсу   будь-якого предмета складає навчально- методичний комплекс (НМК).

 

ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО УРОКИ

 

Виховні вимоги, які передбачають реалізацію виховних  функцій навчання:

-    єдність морального, етичного, трудового виховання, формування світогляду, політичної культури школяра:

-    формування ініціативи, відповідальності,  сумлінності, працелюбства;

-    вироблення звички  до систематичності праці, дисципліни тощо.

 

Дидактичні вимоги, які полягають:

-    у реалізації принципів навчання ;

-    у чіткому визначенні мети, завдань навчання. Учитель має знати, якого  рівняння навчальних компетентностей  повинні досягти учні на певному занятті (глибина, усвідомленість, міцність, обсяг, уміння працювати самостійно, за зразком,  алгоритмом або творчо);

-    в організації роботи (вибір змісту, методів, прийомів, визначення структури заняття, його матеріальне обладнання,  темп і ритм тощо);

Психологічні вимоги. Учитель повинен ураховувати психологічні особливості учнів, їх реальні навчальні можливості, стимулювати позитивне ставлення  учнів до навчально-пізнавальної діяльності, формувати позитивну мотивацію. Важливою є й налаштованість  учителя на проведення заняття, що потребує  зібраності, уважності, самоконтролю, самовладання, контакту з класом тощо.

Гігієнічні вимоги спрямовані на забезпечення на уроці умов, що не зашкоджують здоров’ю учнів. Вони пов’язані не тільки з дотриманням режиму  провітрювання, норм освітлення, розміру і розміщення парт, а й створенням  позитивного мікроклімату в класі. Реалізація окремих гігієнічних вимог  здійснюється вчителем. Так, пере втому школярів можна можна попередити, якщо уникати одноманітності в навальній роботі, монотонного викладу, репродуктивної діяльності та ін.

Дотримання правил з техніки безпеки.

Вимоги до організації домашнього завдання.

Вимоги до організації  домашніх завдань.

Доводити до учнів думку про необхідність виконання домашніх завдань, що вимагає стимулювання позитивних мотивів діяльності школярів.

Давати домашнє завдання при повній увазі всього класу.

проводити інструктаж виконання домашніх завдань.

 

ТИПИ СУЧАСНИХ УРОКІВ

 

Традиційним типологія уроків проводиться на підставі складу їх структурних компонентів. За цих умов окреслюють такі типи уроків:

-    вступний, урок вивчення нового матеріалу, урок закріплення знань і формування умінь і навичок, повторювально-узагальнюючий, контрольно-перевіряючий.

 За провідним методом виділяють: урок лекцію, урок диспут, ігровий урок, урок-подорож та ін.  За дидактичним задумом (підходом) поряд із традиційними видами уроків (комбінований, інформаційний)  виділяють інтегрований урок, проблемний урок та ін.

Сьогодні найбільш поширена є типологія уроків за ціллю, що  переважає. Так, за когнітивними цілями виділяють: 1-й – урок засвоєння нових знань; 2-й – урок  формування вмінь і навичок; 3-й – урок застосування знань;  4-й – урок узагальнення та систематизації знань; 5-й – урок контролю й оцінювання навчальних досягнень; 6-й – комбінований урок.

Усе більша кількість учених схиляється до думки про доцільність створення  циклів уроків, проведення яких спряло б залученню учнів до тих видів діяльності, у процесі яких досягаються намічені цілі. Циклом називають певну послідовність уроків, об’єднаних  за будь-яким критерієм, яка може повторюватись. Так, за І.Підласним , цикл може включати;

-    вступний урок;

-    уроки засвоєння нових знань;

-    уроки розвитку нових умінь, навичок;

-    уроки узагальнення, систематизації;

-    уроки контролю та корекції знань і вмінь;

-    підсумковий урок.

 

 

Список використаних джерел

 

1.     Аристова А.А.; "Активність навчання школяра"; М., 1968 р.;

2.     Бабанський Ю.К.; "Оптимізація процесу навчання"; М., 1977 р.;

3.     Богданова О.К.; "Сучасні форми і методи викладання біології в школі"; Харків, 2003 р.;

4.     Верб М.А., Куценко В.Г.; "Педагогічна техніка"; М., 1974 р.;

5.     Ельконін Д.Б.; "Психологія гри"; М., 1978 р.;

6.     Кукушкін В.С.; "Дидактика (теорія навчання)"; М., 2003 р.;

7.     Леві В.Л.; "Мистецтво бути собою"; М., 1977 р.;

8.     Лихачов Б.Т.; "Педагогіка. Курс лекцій. "; М., 1993 р.;

9.     Лихачов Б.Т.; "Педагогіка. Курс лекцій. "; М., 2001 р.;

10.                       Лутошкін А.Н.; "Як вести за собою"; М., 1986 р.;

11.                       Макаренко А.С.; "Педагогічні твори"; М., 1986 р.;

12.                       Новицька Л.І.; "Уроки натхнення"; М., 1984 р;

13.                       Оніщук В.А.; "Урок в сучасній школі"; М., Освіта. 1981 р.;

14.                       Підкасистий П.І.; "Педагогіка. Навчальний посібник"; М., 1996 р.;

15.                       Питюков В.Ю.; "Що таке педагогічна технологія. (Виховання школярів)"; М., 1995 р.;

16.                       Подласий І.П.; "Педагогіка. Новий курс"; М., 1999 р.;

17.                       Щуркова Н.Е.; "Педагогічна технологія. Педагогічна дія в процесі виховання школярів"; М., 1992 р.

18.                       "Шкільний світ, Біологія, хімія"/ № 30; 2003 р.;

19.                       Фіцула М.М.; "Педагогіка: Наукова допомога для студентів вищих педагогічних учбових закладів"; К., "Академія", 2002 р.;

20.                       Харламов М.Ф.; "Педагогіка: Навчання"; Мн., 2000 р.;